Павло Григорович Тичина — радянський український поет, перекладач, публіцист, політик, громадський та державний діяч доби УНР та УРСР. Новатор поетичної форми. Разом з Ліною Костенко та Іванем Драчем був номінантом на Нобелівську премію з літератури. Історик української літератури Сергій Єфремов так казав про поета: «Тичину важко уложити в рамки одного якогось напрямку чи навіть школи. Він з тих, що самі творять школи, i з цього погляду він самотній, стоїть ізольовано, понад напрямами, віддаючи данину поетичну всім їм — од реалізму до футуризму ("червоно-си — зеле дугасто"), одинцем верстаючи свою творчу путь. Це привілей небагатьох — такий широкий мати діапазон... Поет, мабуть, світового масштабу, Тичина формою глибоко національний, бо зумів у своїй творчості використати все багате попередніх поколінь надбання. Він наче випив увесь чар народної мови і вміє орудувати нею з великим смаком і майстерністю... Дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа» Strelbytskyy Multimedia Publishing © Ukraine — Kyiv 2023 Зміст: А я у гай ходила Антистрофа Арфами, арфами... Ах, не смійтеся ви наді мною Балетна студія Біля озера у лісі Блакить мою душу обвіяла... В космічному оркестрі Весна (з Баратинського) Весна (пам'яті сестри Наталки) Ви знаєте, як липа шелестить... Вийшли вранці ми Війна Вітер з України Гаї шумлять... Гаптує дівчина й ридає Гей, вдарте в струни, кобзарі... Де не глянь — колоски Де тополя росте... Десь на дні мого серця Десь надходила весна До кого говорить?.. Дощ Дума про трьох вітрів Дух народів горить Душа моя — послухай Евое Енгармонійне З далекого походу З кохання плакав я, ридав За всіх скажу Загупало в двері прикладом Закучерявилися хмари Замісць сонетів i октав Застібнулось на всі ґудзики небо Зелена неділя Зразу ж за селом І являвсь мені Господь Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер Коли в твої очі дивлюся Кукіль Ластовенятко Листя падає Мадонно моя... Молодий я, молодий Не знаю і сам я, за що так люблю О панно Інно... та інші